Творчі роботи моїх учнів

Робота учасника ІІ-го етапу ХІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка у 2020/2021 навчальному році учениці 6 класу Опорного закладу освіти «Торговицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Є. Ф. Маланюка» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області Качур Тетяни Ігорівни

                                              Мої відкриття Тараса Шевченка

        Моє знайомство з творчістю видатного українського митця Тараса Шевченка почалося ще в дитячому садочку з вірша “Тече вода з-під явора”, який я дуже полюбила. Щороку на уроках української літератури дізнаюся щось нове з життя митця й розумію, наскільки це був неперевершений художник, талановитий поет, незламний патріот нашої України. Дитинство великого поета не було безтурботним. Батько й мати на панщині. Доглядала за малим старша сестра Катерина, яка ще й сама була дитиною. Хотілося дівчинці ще з подружками погуляти,а вона посадить хлопчика на вигоні, накаже не вилазити та й гайне до гурту. Ось так і ріс маленький Тарасик, любив слухати розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків, а вночі йому ввижалося, що горять панські будинки.

      Життя Тараса Григоровича — важке, болісне, жертовне, але цікаве та різноманітне. Коли навчався в популярного на той час майстра Ширяєва, він виконував найпростіші роботи — змішував і розтирав фарби, фарбував стіни, підлоги, огорожі, дахи. Хоча вже тоді юний Тарас мав здібності до малювання, але терпів будь-які знущання, зневагу до себе, бо був кріпаком. Та доля усміхнулася Тарасові — не один раз. Він був потрібен їй, аби повернути голос своєму німому народові. Тож знайомство із земляками Іваном Сошенком, Євгеном Гребінкою, конференц-секретарем Петербурзької академії мистецтв Василем Григоровичем, а особливо з відомими російськими художниками Олексієм Венеціановим та Карлом Брюлловим вплинуло на долю молодого митця. Брюллов взявся безкоштовно навчати Шевченка, адже бачив у ньому неабиякий розум, талант, нестримне бажання вдосконалювати свою майстерність живописця. Мене зацікавив випадок із біографії поета, який стався з генералом Клейнміхелем, який вважав себе красенем, хоч був схожий на мавпу. Замовлення маляр виконав реалістично, але чомусь міністру шляхів не сподобалося. Тоді Тарас Шевченко зобразив графа з величезним кривим носом, жадібними очицями та потворною пикою, щоб висміяти пихатого вельможу. Як на зле, портрет Тараса побачив знайомий перукар і попросив перетворити на вивіску для свого закладу в Літньому саду. Її випадково побачив цар Микола I, щиро пореготав, але намовив графа Клейнміхеля розібратися із кривдниками. Я захоплююся сміливістю Шевченка, адже наслідки за такий вчинок могли бути фатальними. 

     У своїх працях Шевченко змальовує рідний край, козаків, Україну. Читаючи його вірші, уявляєш і “садок вишневий коло хати”, і “село на нашій Україні — неначе писанка, село”… У цих рядках відчувається душа поета. Через світ слова він дає змогу побачити красу нашої Батьківщини.

     Цікаво, що поезію нашого майстра слова перекладено більше ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська й міжнародна есперанто. Найбільше зроблено польською, англійською та російською. 

     Іменем Шевченка названо багато населених пунктів та географічних локацій по всій планеті. Наприклад, тільки в Україні — 164 назви. Окрім того, на честь Кобзаря названа гірська вершина Північного Кавказу (висота 4200 м), морська протока в Аральському морі та навіть кратер на Меркурії, діаметр якого — 137 кілометрів. 

   Отже, його життя та твори — титанічне багатство, у якому він проявив себе таким, яким був насправді. У мене вони викликають почуття добра та краси, справедливості та патріотизму.

 Твір на тему : "Ми на своїй землі"

                  Україна – це моя  Батьківщина, священна  земля моїх батьків, дідів і прадідів. Я народилася та живу в Україні, тут уперше побачила  безкрає синє небо і яскраве сонечко,золоті розливи пшеничних ланів і  степ широкий, густі трави та квіти.

         Йду заквітчаним рідним краєм: он, одягнувши зелені сукні,весело шепочуть з легкокрилим вітром рідні тополі,  калина пишається своєю дивною вродою, а над річкою витьохкують невгамовні солов’ї. А ось вишня зустрічає мене тихою усмішкою і щедро сипле на голову листочки. Бачу  білу хату моєї бабусі та дідуся. Йду. Верба ласкаво простягає услід свої зелені руки. Ось і мій будинок, де чекають тато і мама…

Це моя Україна. Тут ходжу до школи. Тут навчилася вимовляти перші слова : мама, тато,Україна, хліб, працювати, любити, вірити, сподіватися… Це моя країна  ! Мій улюблений куточок Землі.

Тут, у моєму рідному краю, живуть  найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Вони добрі, працелюбні, поважають  інших людей.  . Завдяки ним я відчуваю себе часткою життя, почуваю себе потрібною та коханою.  Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава, це відчуття  в серці.

Українська земля починається для нас не лише з батьківського порога. Вона існує  з прадавніх коренів нашого роду, із людей, які прославили Україну. Князі та гетьмани, поети та письменники, учені та науковці, композитори та художники…  Увесь світ дізнався про нас, слухаючи чарівний голос Ніни Матвієнко :

Роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося…

Дійсно, наш український рід прекрасний. На цій землі завжди шанували працю, хліб на столі, вишитий рушник, мамину пісню…Але найбільше за все любили волю. Якою дорогою ціною заплатили за свободу десятки, сотні, тисячі, а то й мільйони українців, замордованих,померлих від голоду, розстріляних…Ми не можемо забути криваві сторінки історії нашої рідної України. Вона зазнала і зазнає  багато такого лиха, яке буває тільки в найстрашніших казках. Сьогоденна  війна.  Війна... Таке просте, здавалось, слово...
       А скільки в ньому болю ,відчаю ,страху й біди... І сліз , і втрат , і не людського горя... Скільки каліцтв , смертей, сиріт... Море сліз пролито. Ми лиш тепер всі зрозуміли , яке страшне - це слово  війна...
         Чи бажала мама жити на тій вулиці, яка названа ім’ям її дитини? Чи вона його ростила для того, щоб він став Героєм Батьківщини? Чи вона стільки ночей недоспала, щоб  він Героєм на своїй землі загинув? Скільки молодих хлопців  убито, так і не пізнавши життя? А скільки мужніх чоловіків полягло? Скільки доньок і синів сумують за татом? А скільки жінок і дівчат вже більше не почують голос коханого? Війна продовжується. Скільки синів, чоловіків, батьків вона забере ?

  Військові дії на Сході України торкнулися чорним крилом нашого краю. І вже не тільки там, десь далеко на Івано-Франківщині чи Волині ховають своїх героїв рідні та земляки, а й у нас, у Новоархангельському районі, є перші непоправні втрати. Якщо до цього смерть стороною обходила нашу землю, то нині  вона відібрала життя у двадця­тирічного Максима Солонаря,  тридцятичотирирічного Івана Аліщенка, тридцятидворічного Миколи  Томака. Цей список можна продовжувати. Ці воїни — учасники АТО загинули, захищаючи рідну Україну.

Я дякую тобі солдате, за те,що з миром прокидаюсь,що квіти бачу польові, за небо і сонце яскраве,за місяць і ніч...

Упевнена, що слова Петра Паливоди стануть пророчими :
          Ми на своїй землі – священній і прекрасній,

Ми на своїй землі – і дух наш непогасний,

На батьківській землі, благословенній Богом,

На батьківській землі здобудем перемогу!

Ми – на своїй землі!

          Це все моя Україна – одна, свята, нездоланна ніким і ніколи!

Я щаслива, що живу на рідній землі, і переконана, що над нами засвітить сонце на безхмарному мирному небі!

                                                                          Учениці 11 класу Слюсаренко Аліни

                                                     Казка "Чарівниця   Мова"

Швидко поробивши уроки, Сергій вибіг надвір ганяти  з друзями   м’яча. Хлопець грав у футбол до  пізнього вечора. Коли він зайшов до хати, мати на нього насварилася, адже невиконані уроки.

         Наступного дня в школі Сергій отримав двійку за те, що не слухав пояснення вчителя на уроці української мови про частини мови. Коли прийшов додому, то мама знову накричала на нього, але Сергієві було байдуже.  Він знову тяп-ляп виконав  уроки, а українську мову взагалі не захотів виконувати.

         Аж раптом посеред кімнати щось закрутилося -  і перед ним з’явилася та сама українська мова. Сергій мало не впав  від несподіванки. Перед ним стояла  книжка, тільки більшого розміру.

- -       Ех, ти!- сказала чарівниця Мова. – Я ще не бачила таких лінивих дітей, щоб вони зовсім не хотіли заглянути до мене, я ж така розумна та мелодійна.

Сергій намагався щось сказати, але від здивування вилітали тільки звуки.

--          Добре, я тобі допоможу, але для цього ти повинен виконати три завдання, -сказала Мова. –По-перше, слухати пояснення вчителя, по – друге, повинен запам’ятовувати правила, по- третє, найголовніше – вивчити частини мови.

Сергій отямився і пробубнів:

-  -        Я за день не виконаю усі завдання.

Українська мова подивилася  на хлопця і промовила :

-  -        Не відкладай на потім,  бо буде пізно.

Сказавши це, Мова зникла.

     Через пару днів Сергій виконав одне завдання, а  інші  ніяк не міг зробити. Він не звик вчити правила. Аж тут знову з’явилася  Мова. Вона була  незадоволена  хлопчиком. Але  в його очах  побачила великий смуток. Чарівниця здогадалася в чому причина і вирішила допомогти.

 Мова, промовивши  заклинання, зменшилася разом із хлопчиком. Опинилися вони в якомусь місті. Воно було казковим, незвичайним. Його вулицями ходили жителі - частини мови. Чарівниця познайомила  хлопчика зі своїми друзями, які розповіли про себе.

Наступного дня Сергій пішов до школи, і на уроці розповів про частини мови. Усі були здивовані. Усі, окрім самого хлопчика, адже йому допомогла сама Українська Мова.

  Написав учень 6 класу   

 Торговицької ЗШ  І-ІІІ ст.  ім. Є.Маланюка

  Маценко Антон